в означеннях
Тлумачення, значення слова «оклик»:

О́КЛИК, у, чол.

1. Вигук, поклик, звертання, яким привертають чию-небудь увагу. — Сержант Орлюк! — почув він генералів оклик, коли вже причинив двері (Олександр Довженко, I, 1958, 309); На його оклик вийшла молода козачка років двадцяти восьми (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 469);  * Образно. Повна емансипація особи автора з рамок схоластики, повний розрив з усяким шаблоном.. — се характерний, пануючий оклик наших часів (Іван Франко, XVI, 1955, 249).

2. Голосний вигук, викрик, що виражає, які-небудь почуття. Не ревіли роги, не лунали веселі оклики по тій повій побіді (Іван Франко, VI, 1951, 16); З майдану доносилися крики дружинників. У цих окликах звучало спершу здивування, потім жаль, а вкінці лютість, гнів, жадоба помсти (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 86); Першу хвилину вони розглядали один одного, вигукуючи односкладові оклики (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 168).

3. перен. Рух, жест і т. ін., яким привертають чию-небудь увагу. Німий оклик одними очима не забарився перейти в нестямну бурю крику (Панас Мирний, III, 1954, 273).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 664.

Коментарі (0)