Словник української мови

ОКРО́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окропити. Перед очима Анатолія все ще стояло то усміхнене, то окроплене слізьми обличчя Клари... (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 498);  * Образно. Косарю, брате мій! Дзвінка твоя коса. А голос молодий, окроплений росою, Пливе, розходячись, під теплі небеса (Максим Рильський, Поеми, 1957, 24);
//  окроплено, безос. присудк. сл. З релігійним благословенством окроплено машину.. і всіх присутніх святою водою (Іван Франко, II, 1950, 367).