ОКУТУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКУТАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка,
1. Те саме, що обкутувати. Рослини «передчувають» сувору зиму більш ніж за три-чотири місяці, окутуючи себе спеціальним шаром захисних оболонок (наприклад, цибуля, бруньки чагарників і дерев) (Наука і життя, 11, 1964, 12); Синій дим вився крізь шпари дахівок, густо окутував хати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 344); Лягають тумани на берег І поїзд окутують наш (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 52); Поступово пригасало полум'я над селом. Але темрява ще не окутала його (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 176); Яків лежав горілиць, курив цигарку й дивився на небо. Грицько лежав до його спиною й, зіп'явшись на лікоть, дивився мрійно на воду. Лінь і втома окутала їх (Степан Васильченко, I, 1959, 179).
2. перен. Густо оточувати що-небудь; оповивати. Широколистий горішник і собі до компанії окутав полянку під дубом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 459); Численні парки окутали берег [Чорного моря] (Михайло Чабанівський, Валкан. весна, 1960, 262).