ОЛІМПІ́ЄЦЬ, ійця, чол.
1. У старогрецькій міфології — бог, житель Олімпу. [Зет (здіймає руку вгору):] Ви, олімпійці! Пошліть сюди скоріш росу вечірню, бо він конає! (Леся Українка, I, 1951, 452); В людському образі раз завітав сюди з сином Юпітер, з Атлантіадом, своїм жезлоносцем небесним на крилах. Сотні осель обійшли олімпійці — благали спочинку, В сотнях осель олімпійців не пущено (Микола Зеров, Вибр., 1966, 325).
2. перен. Надзвичайно врівноважена, незворушна, стримана людина.
3. Учасник олімпійських ігор. В легкій атлетиці, яку по праву називають королевою спорту, успіх радянських олімпійців не викликає сумніву (Радянська Україна, 7.IX 1960, 4).