ОМЕРТВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до омертвіти. І вітром, невловимим і незримим, Гойдає омертвілі дерева (Максим Рильський, I, 1960, 201); Він і справді, видно, не виходив із забуття. Часом його омертвілі, в синіх прожилках повіки важко відкривалися, і з-під них викочувались білки безтямно пущених під лоба очей (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 159); І малюється мені в темряві старий-старий, од давнини скам'янілий, чужий бог, задуманий, смутний, омертвілий (Степан Васильченко, I, 1959, 253); Вони мовчки проходять повз хату Василя Підіпригори, напружено прислухаються до омертвілого подвір я.. Але німує Василеве подвір'я (Михайло Стельмах, II, 1962, 13).