ОН, част.
1. вказ. Уживається при вказуванні на
що-небудь віддалене. Он з-за гаю виглядає Ставок, неначе
полотно (Тарас Шевченко, II, 1953, 230); Он зірка в небі пролетіла
(Володимир Сосюра, II, 1958, 75);
// Уживається при вказуванні на
якийсь факт, подію, явище і т. ін. — Он торік умерла
Катря Кравчиха — молоденька, як ягода, була, —
озвалась чорнява... молодиця (Марко Вовчок, I, 1955, 155); Он чуєш,
яке надворі схопилося! Гуркоче, гуде та виє... (Панас Мирний,
IV, 1955, 286); [Саня:] Вам он навіть любов уявляється
в постаті якоїсь балерини (Леся Українка, II, 1951, 33); — Он,
подейкують, під Гадячем на Полтавщині справжні люди
таки знайшлись: зовсім нагнали пана (Юрій Смолич, Рево
та стогне.., 1960, 90);
// Використовується при
вказуванні на який-небудь предмет або особу. — Спить
[Денис].. Он він. Бачиш? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 10);
//
Уживається для вказування на суперечливу ситуацію або
при протиставленні. — Як же мені продати [землю],
коли он у мене ще дві дочки. Треба ж і їх до ума довести
(Панас Мирний, I, 1954, 159); — Та що ж, справді!.. Люди он,
бач [провели землеустрій], а ми що ж — не люди?!
(Андрій Головко, II, 1957, 134).
2. вказ. Уживається при висловленні наказу, спонукання, прохання і т. ін. — Піди он краще та подивись, що твоя доня робить на винограднику!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 264); — Руки помив? Ні? Іди он у кухню, помий швиденько (Іван Сенченко, Опов., 1959, 10).
3. вказ. Уживається при висловленні перестороги, попередження, погрози. Чепці і барони Розвернулись у будинках І гадки не мають — бенкетують.. Постривайте! Он над головою Старий Жижка з Таборова Махнув булавою (Тарас Шевченко, I, 1963, 269).
4. вказ. Уживається при вказуванні на послідовність
дій, на зміну явищ, які ніби постають перед очима
(може повторюватися перед кожним дальшим реченням
або членом речення). Он визирнуло засмалене обличчя
хлопчика.. А он, при дорозі, знов двоє дітей (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 460); Он пробіг, розчервонівшись, Сагайда, он
пробіг, нахилившись, Черниш (Олесь Гончар, III, 1959, 455);
// У сіюдуч. із часткою «і» вживається при вказуванні
на появу кого-, чого-небудь (перев. сподіваного або
бажаного). — А он і ті [сироти] — ні живі ні мертві,
ждуть своєї долі (Квітка-Основ'яненко, II, 1950, 384); А он і гуси:
їм колись.. Жилося нічогенько (Максим Рильський, I, 1960, 249).
5. вказ. Уживаються перед тим словом, яке логічно
виділяється, підкреслюється. — Он вечеря вже готова ще
одколи, а вас нікого нема! (Марко Вовчок, I, 1955, 123); [Кузьма:]
Я он курси по бджільництву закінчую заочно
(Захар Мороз, П'єси, 1959, 110);
// У сполуч. з словами
дивись, дивіться, глянь, гляньте і т. ін.
уживається, щоб привернути увагу співрозмовника.
— Он дивись, між горами, вкритими лісом, висовується
над самою Сулою висока лиса гора (Нечуй-Левицький, VII, 1956,
74); — Он гляньте краще на той табун диких гусей
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 196); Молодиця скрикнула здивовано —
і до дівчат: — Дівчата, он диви! (Андрій Головко, II, 1957,
184).
6. вказ., у сполуч. із вказ. або відносн. займ. і присл.
місця або способу дії. Уживається для уточнення місця,
способу дії, предмета, особи і т. ін. (іноді
супроводжується жестом). — Однеси лист... Он туди, два вікна видно
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 411); Он те подвір'я хмари привалили,
Понастромлявшись на соняшничиння (Іван Вирган, В розповні
літа, 1959, 117);
// Уживається для уточнення якого-небудь
факту, як підсумок до сказаного. — Я зо всього
викручусь.. — он як, бабусю! (Марко Вовчок, I, 1955, 105);
Значить, он чого батько поїхав на ярмарок (Іван Багмут,
Опов., 1959, 19).
[Ах, так] он [воно] як; Он [воно] що; [Ах] он ти (він, вона,
воно і т. ін.) який (яка, яке і т. ін.) — уживається при
констатації якого-небудь факту, перев.
супроводжуваній виявом подиву, іронії і т. ін. — Он воно як! Це дивне
діло! Признаться, де вже я не був — Такого дива я не
чув... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 79); — Ніякого наказу.. я не
одержував, — тихо сказав Щорс. — Ах, он як! Розумію.
До речі, в штабі це також передбачали (Олександр Довженко, I, 1958,
142); — Що ж він вам заподіяв?.. — Як що? З служби
вижив... ябедником зробив... он що! (Панас Мирний, I, 1949,
249); — Ясно! — не дав їй докінчити фрази Віктор.
— Знаєш іще лейтенантом. Он воно що! (Андрій Головко, I,
1957, 476); — Он ти яке! — вигукнув чумак до моря.
— Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п'є! (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 247).
7. підсил., у сполуч. із займ. який, яка, яке, які і присл. як, скільки. Уживається для підсилення кількісної або якісної характеристики кого-, чого-небудь. — Мені ніколи, в мене ще он скільки діла, а вони водять!.. (Панас Мирний, I, 1949, 268); — Коли.. знудило тебе дощем та туманом, ти.. зимі он як радієш! (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 139); — Он якого собі парубка вибрала. Найкращого на всю округу (Григорій Тютюнник. Вир, 1964, 23).
8. підсил., у сполуч. з відносн. займ. Уживається для підкреслення важливості, значущості кого-, чого-небудь. — Ви що, а ми он що! до нас вам не рівняться (Леонід Глібов, Вибр.; 1951, 83).