О́НО, ОННО.
1. част. вказ., розм. Те саме, що он. — Я звідси родом.. — ..Із самих Клеченців? — Та ні! Оно — З Матвіївни, — вказав я у вікнину На дальню гору з вітряками (Іван Вирган, 15 роза, літа, 1959, 209); — Десь і мати-удовиця на чужині заробляв, та й синові не з медом доводиться, оно й сюди не гуляти приїхав: щодня щось показує нашим лінюхам (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 89); — А онно, ген під тим дубом, щонеділі ловив рибку сам Остап Вишня (Літературна Україна, 19.III 1968, 1).
2. част. видільна, діал. Тільки, лише. Чи всі дівки в танки йдуть? Оно нема одної Марисі молодої (Павло Чубинський, III, 1872, 36); В хаті тихо, оно діти сопуть (Словник Грінченка).