ОПАНОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПАНУВАТИ, ую, уєш, док., перех. і рідко неперех.
1. Ґрунтовно
засвоювати щось, оволодівати чим-небудь. Максим
опановував складні вправи на натягнутому канаті,
жонглював (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 140); Кмітливий і працьовитий
Микола Снігур швидко опанував ковальську справу
(Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 452); День за днем і вона потроху
опанувала тією премудрістю [писати] (Валентин Речмедін, Весняні
грози, 1961, 102);
// Навчатися користуватися
чим-небудь. В обстановці напруженої боротьби Щорс
знаходив час провадити навчання з партизанами, вчив їх
опановувати зброю, воєнну тактику (Семен Скляренко, Легендарний
начдив, 1957, 27); З часом люди набралися більше розуму,
опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя
(Іван Франко, IV, 1950, 117);
// перев. док., рідко. Зрозуміти зміст,
значення чого-небудь. Грудницький ще не зовсім
опанував цю звістку і в першу мить хотів навіть сміятися
з неї (Іван Ле, Вибр., 1938, 171).
2. Силою заволодівати чим-небудь, захоплювати.
Заступила чорна, хмара Та білую хмару. Опанував
запорожцем Поганий татарин (Тарас Шевченко, II, 1963, 46);
// перен. Підпорядковувати, підкоряти собі, своєму впливові
кого-, що-небудь. Вона не одразу, не прямолінійно йшла
до головного — вона опановувала підступи до наших
сердець (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 100); Він зайшов
у те село з паном Косціцьким, котрого вмів був
цілковито опанувати (Іван Франко, III, 1950, 42); * Образно. [Демко:]
Так та копійка ним.. опанує, що він. як замакітрений,
зробиться... (Марко Кропивницький, II, 1958, 186);
// перен.
Підпорядковуючи собі, своєму впливові, спрямовувати
що-небудь у бажаному напрямі. Різні конкуренти,
старалися наводити на нього всякі клопоти.., та все те він
умів поборювати, скрізь умів зробити лад і опанувати
ситуацію (Іван Франко, VIII, 1952, 394);
// перен., рідко. Долати,
перемагати що-небудь. Світ починає опановувати
темноту... Піщаний дощ тихшає... (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961,
158); Оживуть степи, озера.. І пустиню опанують
Веселії села (Тарас Шевченко, II, 1963, 325).
Опановувати (опанувати) себе (рідко собою) —
справлятися з своїми почуттями, настроєм,
відновлювати душевну рівновагу. [Евфрозіна:] Та що ти
кажеш?! (На хвилину німіє з дива, та обурення, потім
опановує собою) (Леся Українка, III, 1952, 421); Катерина
повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала
себе (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 24).
3. перен. Повністю охоплювати, оволодівати (про думки, турботи, почуття і т. ін.). Чим гірше було навкруги, чим більше надії хліборобів в'яли, тим більш, Андрія опановували мрії про фабрику (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 20); Жалість не може заглушити радісного, хвилюючого почуття, що опановує всю його істоту (Олесь Донченко, I, 1956, 73); Його перестрівали люди, а він і не бачив їх, — так опанували його думки (Борис Грінченко, I, 1963, 259); Всіма опанував піднесений настрій, бо ніщо сьогодні вже не загрожувало життю, страшне пекло бою відгуркотіло (Олесь Гончар, III, 1959, 61).