в означеннях
Тлумачення, значення слова «опановувати»:

ОПАНОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПАНУВАТИ, ую, уєш, док., перех. і рідко неперех.

1. Ґрунтовно засвоювати щось, оволодівати чим-небудь. Максим опановував складні вправи на натягнутому канаті, жонглював (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 140); Кмітливий і працьовитий Микола Снігур швидко опанував ковальську справу (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 452); День за днем і вона потроху опанувала тією премудрістю [писати] (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 102);
//  Навчатися користуватися чим-небудь. В обстановці напруженої боротьби Щорс знаходив час провадити навчання з партизанами, вчив їх опановувати зброю, воєнну тактику (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 27); З часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя (Іван Франко, IV, 1950, 117);
//  перев. док., рідко. Зрозуміти зміст, значення чого-небудь. Грудницький ще не зовсім опанував цю звістку і в першу мить хотів навіть сміятися з неї (Іван Ле, Вибр., 1938, 171).

2. Силою заволодівати чим-небудь, захоплювати. Заступила чорна, хмара Та білую хмару. Опанував запорожцем Поганий татарин (Тарас Шевченко, II, 1963, 46);
//  перен. Підпорядковувати, підкоряти собі, своєму впливові кого-, що-небудь. Вона не одразу, не прямолінійно йшла до головного — вона опановувала підступи до наших сердець (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 100); Він зайшов у те село з паном Косціцьким, котрого вмів був цілковито опанувати (Іван Франко, III, 1950, 42);  * Образно. [Демко:] Так та копійка ним.. опанує, що він. як замакітрений, зробиться... (Марко Кропивницький, II, 1958, 186);
//  перен. Підпорядковуючи собі, своєму впливові, спрямовувати що-небудь у бажаному напрямі. Різні конкуренти, старалися наводити на нього всякі клопоти.., та все те він умів поборювати, скрізь умів зробити лад і опанувати ситуацію (Іван Франко, VIII, 1952, 394);
//  перен., рідко. Долати, перемагати що-небудь. Світ починає опановувати темноту... Піщаний дощ тихшає... (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 158); Оживуть степи, озера.. І пустиню опанують Веселії села (Тарас Шевченко, II, 1963, 325).
 Опановувати (опанувати) себе (рідко собою) — справлятися з своїми почуттями, настроєм, відновлювати душевну рівновагу. [Евфрозіна:] Та що ти кажеш?! (На хвилину німіє з дива, та обурення, потім опановує собою) (Леся Українка, III, 1952, 421); Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала себе (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 24).

3. перен. Повністю охоплювати, оволодівати (про думки, турботи, почуття і т. ін.). Чим гірше було навкруги, чим більше надії хліборобів в'яли, тим більш, Андрія опановували мрії про фабрику (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 20); Жалість не може заглушити радісного, хвилюючого почуття, що опановує всю його істоту (Олесь Донченко, I, 1956, 73); Його перестрівали люди, а він і не бачив їх, — так опанували його думки (Борис Грінченко, I, 1963, 259); Всіма опанував піднесений настрій, бо ніщо сьогодні вже не загрожувало життю, страшне пекло бою відгуркотіло (Олесь Гончар, III, 1959, 61).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 702.

Коментарі (0)