в означеннях
Тлумачення, значення слова «ополчення»:

ОПОЛЧЕ́ННЯ, я, сер.

1. У давнину — військо, що створювалося на час війни з народних мас. Кампанія з французами буде важкою. Наполеон має могутню армію, то, може, доведеться всім йти в ополчення, як за Мініна і Пожарського (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 31); У разі війни князь збирав ополчення з жителів міста (Історія СРСР, I, 1950, 55).

2. Допоміжне військо, створюване у надзвичайних умовах воєнного часу з добровольців — цивільного населення, здатного тримати зброю, але звільненого від дійсної військової служби. — Стражники їздили на конях, — розказував Грицько Вересай, — і оглашали, щоб люди писалися в ополчення (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 6); Він [комендант] направив мене в ополчення, командного складу не вистачало, мене одразу й призначили командиром роти (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 195).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 722.

Коментарі (0)