ОПОНУВА́ТИ, ую, уєш, недок. Виступати із
запереченнями чого-небудь у публічній бесіді, на диспуті
і т. ін.;
// рідко. Те саме, що суперечити. Я не смів
їй [матері] більше опонувати.. Я згадав її старість
і не хотів її денервувати (Ольга Кобилянська, III, 1956, 288).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 722.