ОПОВІ́ДКА, и, жін., розм., рідко. Те саме, що оповідання 2, 3. Чи не гоже ж то нам буде Словом давнім, брате, Словом трудних оповідок Пісню надпочати..? (Степан Руданський, Вибр., 1937, 239); Микола.., щоб розважити товаришів, почав чергову із своїх оповідок (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 27); Пригадує, як колись у школі читала оповідку Стефана Цвейга (Літературна Україна, 8.XII 1967, 1).