Словник української мови

ОПОВІДНИ́Й, а, е. Прикм. до оповідь 1. Оповідний жанр;
//  Властивий оповіді, характерний для оповіді. Як і Гоголь, Квітка [Квітка-Основ'яненко] широко користується.. оповідними синтаксичними зворотами, чим надав своїй мові невимушеної природності, простоти (Матеріали з історії української журналістики, 1959, 79);
//  Який містить оповідь (у 1 знач.). Українські повістеві жанри дороманічної доби виросли на базі оповідного українського фольклору — оповідань, анекдотів, легенд, казок (Радянське літературознавство, 1, 1967, 45).