Словник української мови

ОПОВІ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оповістити. Оповіщені ще з учора, селяни посходилися до сільради (Григорій Епік, Тв., 1958, 477); За рогом, під стіною облупленої, з вибитими вікнами школи, немов заздалегідь ким оповіщений, чекав на полонених гурт жінок (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 119); Гурток молодіжі.. переїздив по заздалегідь оповіщеному в часописах маршруту якусь частину Галичини або Буковини (Володимир Самійленко, II, 1958, 397);
//  оповіщено, безос. присудк. сл. На афішах було оповіщено, що того вечора співатимуть в садку тірольці (Нечуй-Левицький, I, 1956, 435).