ОПОВІ́СНИК, а, чол. Той, хто оповіщає кого-небудь про щось. Він запропонував Яновському їхати по краю оповісником волі князя Потьомкіна, що намислив організувати з запорожців козацьке військо (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 36); Оповісник лиш мить передихав.. і знову розпочинав усю довгу фразу волання (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 183).