ОПОВІ́СТКА, и, жін., рідко.
1. Те саме, що оголошення 2. Він прочитував цілу газету від заголовку аж до оповісток (Лесь Мартович, Тв., 1954, 418); Ще з самого ранку над верстатом висіла оповістка про загальні збори (Петро Панч, II, 1956, 456).
2. Письмове повідомлення про що-небудь. Отримала
я Вашу записку, що Ви послали мої речі залізницею,
і — більше нічого, ні оповістки з залізниці, ні
квитанції від Вас (Леся Українка, V, 1956, 178); Прийшла з РВК
до сільради оповістка, що в неділю.. в селі Щербанівці
виїзна сесія губсуду буде розглядати справу
«Матюшиної банди» і щоб про це якнайшвидше оповістити
людність (Андрій Головко, II, 1957, 183);
// Письмовий виклик
куди-небудь; повістка. Наумиха стріла його з
оповісткою з суду.. Роман позивав Семена за позичені гроші
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 127); Раптом поліцай разом з
двірничкою Шурою принесли Дарині оповістку, де вимагалося
завтра з'явитися їй на відправний пункт (Євген Кротевич,
Сини.., 1948, 391).
3. Сигнал, яким оповіщають про що-небудь. Цієї хвилини чути частий дзвін оповістки (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 271).
4. розм. Те саме, що оповідання 2. Максим.. згадав дідову оповістку про бої ще з татарвою... (Панас Мирний, I, 1949, 211).
5. діал. Звістка, вість. А тим часом прийшла оповістка про визволення селян од панщини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 254).