в означеннях
Тлумачення, значення слова «оповивати»:

ОПОВИВАТИ, аю, аєш, недок., ОПОВИТИ, опов'ю, опов'єш і оповию, оповиєш, док., перех.

1. Обвивати, обплітати кого-, що-небудь чимсь або що-небудь навколо когось, чогось. На Нимидору наділи Миколину шапку, шапку оповили довгою.. стрічкою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 182); Айтаков спинився, звів руки догори. Другий його помічник неначе на це тільки й сподівався. Як злодія, вловив і оповив його під груди мотузом (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 273);
//  Укривати, охоплювати, огортати (про тканину, одяг). Квітчастий шовк не оповив голову.. Галя ніяково заховала хустину (Михайло Стельмах, II, 1962, 163);
//  Обвивати, обплітати собою що-небудь. Хміль, березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися вгору, — непролазною сіткою оповивали його (Панас Мирний, IV, 1955, 10); Шинеля й гімнастьорка в нього були пошматовані, біліли бинти, що оповивали груди (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 505); І спершу гарно страх з сусідкою він [Хміль] жив. Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився, А трохи згодом глядь — всю Рожу оповив (Євген Гребінка, I, 1957, 56); Ранок і невелику веранду рясно оповили стебла дикого винограду (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 44);
//  Те саме, що обіймати 1. Раптом оповиває [Джема] його шию руками і цілує (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 73); Олеся сіла близенько коло Балабухи, оповила його шию руками (Нечуй-Левицький, III, 1956, 134); Я тихо підсів до неї, оповивши рукою її стан, щоб часом вона не впала (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 36).

2. перен. Оточувати кругом, з усіх боків. — Ось тобі і Кут зараз, — сказав Колісник, указуючи на ряд хаток, що, наче поясом, оповив круту гору (Панас Мирний, III, 1954, 298); Ліс темними крилами своїми озеро оповив (Іван І. Волошин, Наддніпрянські висоти, 1953, 69).

3. Поширюючись, обволікати, огортати, затягувати (про дим, туман, пил і т. ін.); обгортати. Опар.. ніби прозорою імлою оповивав гори й пригорки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 326); Туман непомітно танув, але ще суцільною сірою пеленою оповивав табір і зливався з небом (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 193); Два постріли потрясли повітря. Дим і порох оповили батарею (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 101);
//  безос. Амбразури оповивало курявою і димом (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 517); Димом, як наміткою, оповило стрункий зелений ліс (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 226);  * Образно. Люди завжди поетизують високе і величне.. Вони оповивають легендами тих, кого хочеться бачити завжди і скрізь поруч з собою (Слово про Кобзаря, 1961, 5);
//  перен. Заповнювати собою навколишній простір; охоплювати (про світло, темряву, морок і т. ін.). Перше, що вразило мене.., — це напівтемрява, що оповивала все довкола (Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948, 169); На узліссі його оповивав тиша і росяний плач (Михайло Стельмах, II, 1962, 147);
//  Покривати, обволікати що-небудь, розповсюджуючись по поверхні. Павлусь уже мріяв.. У такі хвилини його карі очі робилися глибокими, замисленими, легка поволока оповивала їх (Олесь Донченко, II, 1956, 20); Дощ прибив високу траву до самої землі, оповив сизою вологістю сліпучу зелень (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 510);
//  Обдавати, обвівати з усіх, боків (струменем повітря, пахощами і т. ін.). По стрісі клуні шелестять і ворушаться лісові грушки, їхні терпкі пахощі увесь час оповивають чоловіка (Михайло Стельмах, II, 1962, 34); Ароматом, повним чару, Обійму тебе, мій царю, — Горду голову твою Опов'ю (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 84); Теплий вітер оповив її тіло (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 131).

4. перен. Охоплювати кого-, що-небудь, заполонювати (про почуття, певніш стан і т. ін.). Потроху очі заплюїцуються, тихий сон оповива діти (Борис Грінченко, I, 1963, 282); Тяжкі думи оповивають Іванка, з голови не йде Людомир (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 132); Яхаль оповив І валове серце, жаль великий (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 309);
//  безос. [Юрко:] Як.. зустрівся я уперше з її поглядом, як.. почув уперше її промову, відтоді — мов замороком якимсь мене оповило (Марко Кропивницький, III, 1959, 60);  * Образно. Вечірній світ розливсь по стомленій землі, І ліс дрімає темний, І чари навкруги усе оповили (Максим Рильський, I, 1960, 89).

5. Те саме, що сповивати. Баба оповивав дитину.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 716.

Коментарі (0)