ОПУСКАТИ, аю, аєш, недок., ОПУСТИТИ, утцу, устиш, док., перех.
1. Переміщувати нижче, донизу.
Погиба опускає газету і не знає, чи шматувати її, чи
повернути сотникові (Михайло Стельмах, II, 1962, 54); Жменяків син
зупинився біля колодязя. Виліз на цямриння і почав
опускати важке дубове відро (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 8); Він
змерз одразу, безсило опустив бартку і посунувся далі
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 344); Надівши шолом, Данило опустив
забороло і підняв руку (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958,
443); Матроси подали швартові, опустили пологий трап,
натовп зустрічаючих повалив до корабля (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 65);
// Схиляти, звішувати донизу. Пес..
знову завив. Він вив якось особливо тоскно, підводив
лохмату морду, опускав її аж до землі.. і знову вив (Григорій Епік,
Тв., 1958, 146); І другу я березу тут побачив, Що серед
моря зелені нової.. Стояла, опустивши довгі віти
(Максим Рильський, III, 1961, 170); Селом запахло — опустив Дорош
голову, та Оксен помітив сльози, які блиснули під
окулярами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 102);
// на що. Спускаючи
вниз, класти, ставити на що-небудь. Чужий дядько
віддер його руки від полудрабка, підтяг за них Василька
догори і опустив на гарячий порох (Петро Панч, Гарні хлопці,
1959, 88); Ногдановський опустив голову на руки й
замислився (Олександр Довженко, I, 1958, 320); Лариса.. стомлено
опустила руки на м'які підлокітники (Микола Руденко, Остання
шабля, 1959, 30).
♦ Опускати (опустити) вуха див. вухо; Опускати
(опустити) голову — те саме, що Вішати (повісити) голову
(див. голова); Опускати (опустити) крила див. крило;
Опускати (опустити) ніс див. ніс; Опускати (опустити)
очі (погляд, вії і т. ін.) — дивитися вниз,
потуплюватися. Виструнчившись перед батальйонним, Шевченко
опускав свої сині, як небо, очі з притамованою в них
іронією... (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 124); Гашіца чула
той погляд і, опустивши очі додолу, червоніла (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 234); Вона опустили погляд і, стиснувши вуста,
шпортала.. зонтиком у траві (Ольга Кобилянська, III, 1956, 250);
Юрко збентежено опустив повіки, зашарівся (Василь Козаченко,
Вибр., 1947, 13); Опускати (опустити) руки — впадати
в розпач, в апатію; ставати пасивним, бездіяльним.
Молода вдова лишилась сама з двома дрібними дітьми..
Та не опустила рук вона (Іван Франко, VI, 1951, 166); [Степанида:]
Що, свашечко, і ви не заспокоїте вашої доні?.. Ми
вже і руки опустили (Марко Кропивницький, IV, 1960, 35).
2. куди, в що. Укладати, поміщати і т. ін. щось
куди-небудь, всередину чогось. Коли ж що-небудь — весла
чи руку — опустиш в воду, то вони стають срібними
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 325); Марина взяла
яблуньку-саджанець, опустила в ямку (Андрій Головко, I, 1957, 449); Антон
опустив листа в поштову скриньку (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956,
155);
// Посилати, направляти, спрямовувати щось
куди-небудь, у що-небудь. Дівчина знай опускала туди
[в фартушину] то одну, то другу руку, витягала
квіточку по квіточці (Панас Мирний, I, 1949, 164); Мишуня
боявся, опускаючи ногу в темряву й намацуючи щабель,
що наступить на голову передньому (Юрій Яновський, II, 1954,
147).
3. на що і без додатка. Пускаючи, скидати вниз. Радянські авіатори.. з важким гуркотом опускали бомби на воєнні цехи (Олесь Гончар, III, 1959, 238); * Образно. Христя почала перебирати своє життя. Що воно?.. Ціла вервечка випадків, котрі піднімали її угору на те, щоб опустити сторч головою (Панас Мирний, III, 1954, 332).
4. діал. Залишати, покидати. Коли ж ми вернули з його [батькового] похорону,.. заблагала [мати], щоб я не опускав її ніколи (Ольга Кобилянська, III, 1956, 78); З легким серцем опускав він шкільні мури, легко ступав.. перед себе (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 63); Сон опустив його зовсім. Обертався з одного боку на другий (Лесь Мартович, Тв., 1954, 243).