Словник української мови

ОПИРАТИ 1, аю, аєш, недок., ОПЕРТИ, опру, опреш; мин. ч. опер, ла, ло; док., перех.

1. Те саме, що обпирати1. Він підносив голову й опирав її об стіну, але привид не щезав (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 40); Коло груші вуйна Калина опирає в'язку до сухої гілляки й переставляє її на друге плече понад голову (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 21); Демидів опер голову на лавці і немов зібрався спати (Осип Маковей, Вибр., 1954, 52).

2. перен. Ґрунтувати, базувати на чому-небудь (переконання, докази, дії і т. ін.). Я свого уподобання зовсім і не пробую опирати на принципах, бо таки і не на принципах воно стоїть, а просто лежить в натурі (Леся Українка, V, 1956, 437).

ОПИРАТИ, аю, аєш, недок., ОПРАТИ, оперу, оперені, док., розм., рідко. Те саме, що обпирати. — Туга зима буде; а хто ж її [неньку] в тую пору опирати буде? (Павло Чубинський, V, 1874, 726); Тоді тільки поважала матір, як вона її зодягала й опирала (Словник Грінченка).