О́ПИСКА, и, жін., спец. Бура від окисів заліза глина, яку ремісники-гончарі використовували як фарбу. Місцеві майстри користувалися невеликим числом фарб: білою (побілка), жовтою (вохра), цеглястою (червінь) та коричневою (описка) (Народна творчість та етнографія, 4, 1963, 68).
ОПИ́СКА, и, жін. Помилка в написаному тексті (перев. через неуважність). Кожна описка Толстого — це вже деталь творчого життя одного з російських геніїв (Олексій Кундзіч, Діези.., 1956, 35).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 710.