Словник української мови

ОРХІДЕ́Я, ї, жін. Південна трав'яниста рослина родини зозулинцевих з запашними квітками різного кольору і вигадливої форми. У лісі квітли дикі орхідеї (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 372); Про орхідею — цю чудову квітку — складено легенди. За різноманітністю форм і забарвленням вона займає одно з перших місць у рослинному царстві (Вечірній Київ, 14.II 1966, 1);
//  Квітка цієї рослини. Букет орхідей.