О́РЛИК, а, чол. Зменш. до орел 1, 3. Він одбив у степового орлика покалічену пташку, вирвав її від смерті (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 592); — Що ж, мій орлику! що з сього нашого женихання буде? (Квітка-Основ'яненко, II, 1950, 447).
О́РЛИК, а, чол. Зменш. до орел 1, 3. Він одбив у степового орлика покалічену пташку, вирвав її від смерті (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 592); — Що ж, мій орлику! що з сього нашого женихання буде? (Квітка-Основ'яненко, II, 1950, 447).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 747.