ОСЕ́ЛЯ, і, жін.
1. Житловий будинок разом з
двором, господарськими будівлями і городом;
дворище, садиба. На вигоні понад балкою.. росло кілька груш
і берестів: видко було, що колись була тут оселя (Олекса Стороженко,
I, 1957, 208); Кожний [бурлака] шукав очима своєї
оселі й хати; в кожного сльози навертались на очі
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 255); На вулиці, під самими ворітьми,
знявся над колодязем новий журавель, немов сторожив
вхід до оселі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 236);
// чого, заст.
Сукупність будівель, що мають певне призначення. Крик
нестямний.. знявся і ламав своїм гуком оселю вокзалу
(Панас Мирний, III, 1954, 273).
2. Приміщення для проживання людей; житло.
Андрій підійшов до хати. Крива, похилена халупка.. стояла
поміж закинутих, з забитими вікнами осель, колись
побудованих фабрикою для робітників (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 10); Часто Юрій з Онисею або Лукою бували в
оселях селян, де було завжди напівтемно і вогко, наче не
люди тут жили, а худоба (Панас Кочура, Золота грамота, 1960,
33); * Образно. Поцілував [Гонта синів], перехрестив,
Покрив, засипає: — Спочивайте, сини мої, В глибокій
оселі!.. Без васильків і без рути Спочивайте, діти
(Тарас Шевченко, I, 1963, 137);
// Місце поселення живих істот
взагалі. — Славно [діду] підняли бджолину оселю
(Михайло Стельмах, I, 1962, 219).
3. діал. Селище, поселення. Стародавнє село Тухля — се була велика гірська оселя з двома чи трьома чималими присілками (Іван Франко, VI, 1951, 22).