Словник української мови

ОСІ́ДОК, дку, чол., рідко. Постійне місце перебування, розташування кого-, чого-небудь; резиденція. Це — повітове місто, осідок староства й окружного суду (Лесь Мартович, Тв., 1954, 258); Місто [Одеса].. перетворилося у військовий табір. Всеросійська контрреволюція влаштувала тут свій генеральний осідок (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 8);
//  Притулок, пристановище. — Учня тобі треба взяти, брате Остапе, — сказав Шевченко.. — Та треба, — відповідає Вересай, — ось як впишусь до старечого цеху в Миргороді та знайду осідок — візьму учня (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 66).