ОСЬ, част.
1. вказ. Уживається при вказуванні на
кого-, що-небудь на близькій відстані (часто
супроводжуються жестом). За вікном чутно голос Милевського:
«Дозвольте спитати, чи тут живе m-lle Гощинська?»
Жіночий голос відповідає: — Тут, ось її двері (Леся Українка,
II, 1951, 71); Але повернімось до гармати. Ось вона.
Розміри її, справді, скромні (Олександр Довженко, I, 1958, 52); — Ось
цей хлопець, — показав [учитель] на Романа, — іде до
вас шукати роботи (Михайло Стельмах, I, 1962, 255); — Ось
наше «Л», — сказав Чернишеві Козаков на велику літеру,
що її хтось розгонисто накреслив вуглиною (Олесь Гончар, III,
1959, 10);
// Уживається при вказуванні на предмет,
який кому-небудь передають або пропонують. — Я вам
оддячу, я вам одроблю... Візьміть все, що маю... все...
та не кидайте нас ... ось нате... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 370);
[Молодий комонник (кличе кивком руки хлопця з кухлем):]
Ось вино з водою, пані (Леся Українка, II,
1951, 511); — Обшукали ж його? — Обшукали, знайшли
ось, — Филька витяг із кишені й подав якісь папери
(Андрій Головко, II, 1957, 160).
2. вказ. Уживається в описах, розповідях при
вказуванні на який-небудь факт, подію, явище і т. ін.,
на послідовність їх протікання в часі тощо (часто з
повторенням). Ось приходить і другий підпасич — Грицько,
Чупрунів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ
(Панас Мирний, I, 1949, 149); Ось читають, як він забив
Олександру, яка завширшки була рана на голові, що
казав Гнат на слідстві... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 76); Ось
вривається Володимир у хмари, ось виринає, знову і знов
пірнає і валиться в повітряну яму (Олександр Довженко, I, 1958,
111);
// Уживається при виділенні як типового
окремого предмета, факту, події і т. ін. Читаючи їх [вірші
І. Франка], не знаєш, кому оддати, перевагу: чи
поетові боротьби, чи поетові-лірикові.. Ось один з тих
віршів (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 41); Пушкінські твори
залетіли, як ластівки, у всі трудівницькі хати. Ось кілька
виписок із районної газети «Колгоспник Бородянщини»
(Максим Рильський, X, 1962, 19); — Іноді, коли це дуже
потрібно, ми уміємо й гуртом працювати.. Ось,
скажімо, — хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, —
«толокою» (Андрій Головко, II, 1957, 501);
// Уживається
перед логічно наголошуваними словами для підсилення,
виділення їх. — Я не славословлю тебе, моя стара
хата.. Ніхто не дорікне мені, що я вихваляв тебе чи ось
плачу за тобою тяжко.. Я прощаюся з тобою (Олександр Довженко,
I, 1958, 325); — Ось ти кажеш, Мартинов,
зненависть... А по-моєму, не лише зненависть, а й любов
рухає армії вперед.. Насамперед любов! (Олесь Гончар, III,
1959, 318).
3. підсил. У сполуч. із займ. та займенниковими
присл. уживається для підсилення, уточнення їх
змісту або зосередження уваги на дальшому повідомленні.
А тепер осталось Ось що робить. Ти на літі, І Ярина
зріс. Треба буде людей шукать Та що-небудь діять
(Тарас Шевченко, II, 1963, 331); Дуже мені прикро, що я не
можу.. описати Вам більш, докладно свій політичний
процес. А то ось чому: я.. не можу вважати себе особою
недотикальною [недоторканною] (Михайло Коцюбинський, III, 1956,
292); А я у гай ходила по квітку ось яку (Павло Тичина, I, 1946,
57);
// Уживається в емоційно забарвлених реченнях
для підсилення якісної або кількісної характеристики
кого-, чого-небудь. — Хай Бондарівна відступиться з
своєю плахтою, а то, дивись, розпустить гриви і
походжає по селу, — ось мов я яка! (Панас Мирний, I, 1954, 156);
[Один із селян:] Я ж казав, що ця людина мені
ніби по знаку!.. Аж це ось хто! (Марко Кропивницький, I, 1958, 113);
— Армію! Червону Армію треба! — сказав Щорс.. — Ось
таку армію ми разом з вами й починаємо організовувати
(Олександр Довженко, I, 1958, 138); Ясногорська, захоплена його
мужнім вчинком.., усміхаючись, зазирає.. в очі: «Так ось
який ти, Маковею!.. Ти, виходить, герой!» (Олесь Гончар,
III, 1959, 408).
4. вказ. Уживається при уточненні, конкретизації
різних обставин дії. І ти для того товчешся по ранках,
не спиш.., щоб зазирнути в ті очі, що, може, ще
бачать образ святого, до якого ось тільки молились...
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 252); Біля зарослого кущами
верболозу узбережжя помітили багато слідів і вистріляні
патрони. — Ось тут бандити стріляли в сердегу, —
зітхнув Свирид Яковлевич (Михайло Стельмах, II, 1962, 215);
І Хорли, і перший.. штурм Перекопу, і кримський
рейд — все то була тільки пристрілка перед
незрівнянно тяжчими боями, які ось тепер почались (Олесь Гончар,
II, 1959, 422);
// Уживається при вказуванні на
раптовість, несподіваність якої-небудь дії. Оце одного
разу дуже він далеко зайшов у своїй такій
журбоньці, коли ж ось шурхнуло — наче птиця пурхнула
(Марко Вовчок, I, 1955, 328);
// Уживається в знач. скоро,
незабаром. Вичунявши, вона все дожидала господині,
що ось же над'їде і візьме її з собою (Панас Мирний, III, 1954,
20); Хороше! А що плутає ноги втома та чавкає в
драних чоботях — дарма: ось і відпочине, і онучі
просушить (Андрій Головко, II, 1957, 179);
// Уживається в знач.
тут, у цьому місці. — Я ось, дядьку...
осьдечки! — заливаючись сміхом, обізвавсь Карпо (Панас Мирний,
I, 1954, 273); — Ось я! — і перед Остапом зачорніла
велика, як на доброго мужика, постать (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 337).
5. вказ. Уживається при уточненні якого-небудь
факту, при висловленні підсумку до сказаного. В усім
тілі розгніздилася якась всемогутня втома. Ось коли
почув [Марусяк], що зробив, власне кажучи, те, чого
не в силі був би витримати ніхто, окрім гуцула (Гнат Хоткевич,
II, 1966, 108); — Ось у який час подали ми, товариші,
руку на братство, на товариство (Олександр Довженко, I, 1958, 258);
Гуде, палає за горою... Так не було іще ніде. Ось так
же син мій десь до бою в вечірнім промені іде (Володимир Сосюра, II,
1958, 260); Ось так враз, в один вечір вона мовби стала
повнолітня (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 147);
// Уживається
при вказуванні на який-небудь наслідок. — Я прожила
веселий вік молодий з ним тихо та любо, і ось довелось
на старості літях [літ] осиротіти! (Марко Вовчок, I, 1955,
49); Він стілько раз обривав Параску, і вона кожен
раз хоч з трудом, а змовчувала. Все те таїлось на душі,
гнітило... Ось воно і прорвалося (Панас Мирний, IV, 1955,
50); Вона тут бавилась і лялю тримала в рученьках
своїх. І ось лежить... І серце з жалю у грудях стислося
моїх... (Володимир Сосюра, II, 1958, 287).
6. вказ. Уживається при повідомленні про що-небудь
сподіване, довгоочікуване у знач. нарешті.
Ось ми й виїхали на толоку (Іван Франко, IV, 1950, 326); І ось
з'являється людина, з'являється талант — жива душа
народна, — і як міст через безодню перекидає веселку
поезії і єднає обидва береги (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 247);
Перед нами снігом занесений степ, села, хутори...
Ось і шлях знайомий, снігом заметений (Андрій Головко, I,
1957, 64).
Аж ось: а) коли раптом; несподівано. Сіли за вечерю,
аж ось ізнов іде Кирило Тур (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969,
95); Кілька день збирався обписати Вам, та все
ставало щось на перешкоді.. Аж ось сам занедужав і через
те маю вільніший час (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 255); В сірій
димній сутіні біжать в атаку солдати кайзера.. Аж
ось міняється вітер. Серед диму, що повернув
насупроти, зупинився німецький солдат (Олександр Довженко, I, 1958, 35);
б) нарешті. Аж ось і церква показалася, чорніє у сірому
мороці ночі; кругом неї тихо-сумно (Панас Мирний, III, 1954,
44); Йшли так з півгодини. Аж ось скінчились очеретяні
тини, лишилась ззаду остання хата над глинищем
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 205).
7. підсил. Уживається з дієсловами наказового
способу при висловленні спонукання, заохочення, для
пом'якшення наказу, щоб привернути увагу
співрозмовника і т. ін. Ось слухай же, що то роблять Заздрощі
на світі І ненатля голодная (Тарас Шевченко, II, 1953, 51);
Ануте, діти, ось сідайте! Я загадку за хвіст піймав (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 189); — Ось гляньте, які молодці! На Січ
їх скоро пошлю! — радів підпилий Бульба, показуючи
Товкачеві та іншій старшині Остапа і Андрія (Олександр Довженко,
I, 1958, 220);
// Уживається при висловленні
перестороги, попередження, погрози і т. ін. — А ви що?
Мужики! ..Да ми вас, вражих дітей, батогами! Ось
нехай лиш рушать раду — ми вас повернемо в земляну
роботу! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 157); Аби
поворушились [діти], аби словечко між собою зговорили, зараз
пани й гримнуть: — Що там за гомін! Ось я навчу
вас тихо сидіти! (Марко Вовчок, I, 1955, 28); — Тебе
добудишся! Менше б по вулиці тинявся. Ось ми пропишемо
Федотові, як ти тут розпарубкувався та розволочився
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 8);
// Уживається при висловленні
якої-небудь обіцянки, при передбаченні чогось і т. ін.
Коли було побачить [Тихон], що чоловік без посудини
йде в шинок.., то Тихон і скаже.. — Ось побачите, що
отсе сам ходить, а далі і усю худобу переносить
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 123); — Шкода журитись,
молодичко! Журбою поля не перейдеш! Ось я тобі службу
нараджу (Марко Вовчок, I, 1955, 9); — Цить, цить, не плач,
ось я дам грушку, цить! (Леся Українка, III, 1952, 639).
♦ Ось [воно] що; Ось [воно] як (якечки) —
уживається при констатації якого-небудь факту,
супроводжуваній подивом, захопленням чи іронією. — Оксано,
Оксано! — Ледве вимовив Ярема, Та й упав додолу. — Еге!
Ось що... Шкода хлопця (Тарас Шевченко, I, 1963, 110); Чоловік
роззявив від подиву рота і стояв так кілька секунд,
потім.. блаженно закректав і.. сказав Дорошеві: — Ось
воно якечки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 111).