Словник української мови

ОСКО́ЛОК, лка, чол. Відбитий, відколений шматок чого-небудь твердого. Чавунна куля.. вдарилася в гранітну брилу біля брами й розскочилася разом з осколками граніту (Іван Ле, Наливайко, 1957, 281); Метеорити є, мабуть, осколки інших небесних тіл (Воронцов-Вельямінов, Астрономія, 1956, 94);
//  Дрібна частинка бомби, снаряда, міни і т. ін., що відколюються під час вибуху. Гриміла артилерійська канонада, сипались зенітні осколки з цеба.., а Самійло Вихор того не чув (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 360); Тимко побачив нашого бійця, що біг без шапки і шинелі, він правою рукою підтримував відбиту осколком щелепу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 501).