ОСМА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осмалити. Семен теж притулився оддалік під осмаленим деревом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 123); Схопив [Ярема] перші простягнуті до нього руки.., витяг пораненого у двір.. У нього була осмалена голова, обпечене вухо (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 314); Діждали ми батька з дороги.. Осмалений сонцем та обвітрений, здававсь він ще похмурнішай, ніж був (Марко Вовчок, I, 1955, 223); * Образно. — Та нічим же в мене пересіяти, нічим! — просто до сонця викрикнув він і знову опустив кудлату голову до осмаленої землі (Петро Панч, В дорозі, 1959, 47).