в означеннях
Тлумачення, значення слова «останки»:

ОСТА́НКИ, ків, мн. (одн. останок, нка, чол.).

1. Те, що залишилося від чого-небудь; рештки, залишки. Тепер, кажуть, Головатий останки збирає Та на Кубань підмовляє, Черкеса лякає (Тарас Шевченко, I, 1951, 289); Він встав з канапи, одсунув злегка круглий стіл з останками вечері (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 403); Вдалині, в синяві небес, понуро чорніють щербини в останках тисячолітнього замку (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 51).
Без останку: а) повністю, остаточно; до кінця. [Прісцілла:] Не вимагає віра сеї жертви, але душа моя забороняє мені сей шлюб, поки твоя душа не може злитися з моєю без останку (Леся Українка, II, 1951, 381); Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий (Володимир Сосюра, II, 1958, 125); Рідні гаї і кручі, Рідні весняні ранки! — В праці, в житті кипучім Ваш я весь, без останку (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 88); б) нічого не лишаючи після себе; безслідно. Не пропадає ніщо без останку: всі речі, розпавшись, Тільки вертаються знов до запасів матерії вічних (Микола Зеров. Вибр., 1966, 130); До останку: а) повністю, до кінця. Якось збоку лукаво подивилась [Явдоха] на мене, перевернула сіль, кинулась її збирати й, до останку засоромившись, притьмом вибігла з кімнати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 463); Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє, день до останку згорів і лишилася нічна бліда (Леся Українка, I, 1951, 304); На фронті Весь пал, кипіння серця, все завзяття Вона людським стражданням оддавала, Ім'я сестра виправдуючи чесно І до останку (Максим Рильський, II, 1960, 325); б) до останньої можливості. В ланцюгах неволі Гинучи за ранку, Жваво проти долі Бийся до останку (Павло Грабовський, Вибр., 1949, 83); [Ластівка:] А ти ж чому ще й досі не відходиш? [Орлик:] А я й не буду. Бо прийшов наказ, щоб наш підрозділ.. аж до останку захищав село (Олександр Левада, Драми.., 1967, 92); в) до кінця життя; до смерті. Не було добра змалку, не буде й до останку (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 14); Вставати разом в трудові світапки І поруч йти до прохідних воріт, І так усе життя, аж до останку... (Любов Забашта, Вибр., 1958, 32); На останку; На останок — на закінчення, на завершення чого-небудь; під кінець. Достав [дід] з полиці горщик, налляв у нього води з коновки, накришив бурячків та зеленої закришки на смак та й кинув туди гриби на останку... (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 40); Прокіп Журба залишав бій у ворожих окопах на останок, після того, як було викопане основне завдання (Василь Кучер, Голод, 1961, 132).

2. Тіло, рештки тіла небіжчика. Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили? де лежить Останок славного Богдана? (Тарас Шевченко, I, 1963, 104); Могилу придавили [опришки] зверху камінням і замаскували, щоб не знайшли її вороги та не познущалися над останками побратимів (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 187); Сірий камінь розповідав, чиї останки поховані тут. Максим потягся рукою до кепки (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 118).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 783.

Коментарі (0)