в означеннях
Тлумачення, значення слова «остовпілий»:

ОСТОВПІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до остовпіти. Спинився я на хвильку остовпілий, Наслухав, як ярмо засніжене скрипить (Максим Рильський, Поеми, 1957, 24); Кінь завмер, Він стояв, як укопаний, немов остовпілий від подиву (Юрій Збанацький, Крил. гонець, 1953, 9).

2. у знач. прикм. Який раптово втратив здатність рухатися, свідомо сприймати що-небудь (від хвилювання, розгубленості, з переляку і т. ін.). Калинович стояв у своїм кутику заглушений, остовпілий, безтямний (Іван Франко, VI, 1951, 344); Вхопив [дід] з кілка шапку і вийшов з хати. В ражений з несподіванки Остап мовчав остовпілий (Борис Грінченко, II, 1963, 459);
//  Який нічого не виражає; застиглий (про погляд, очі). Вона посміхнулася ще глузливіше і відвела очі. В чужих, остовпілих очах [фашистів] вона не знайшла честі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 446).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 787.

Коментарі (0)