Словник української мови

ОСУ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осудити. Націоналістичні хитання Бунду були осуджені формально і незаперечно ще другим (1903 р.) з'їздом.. (Ленін, 24, 1972, 300); Я був багато хвалений і не раз осуджений за свої роботи (Олександр Довженко, I, 1958, 23); Скажіть-бо: яка наруга, чия зрада штовхнула вас на осуджений тут вчинок? (Дмитро Міщенко, Сіверяни, 1961, 22);
//  у знач. ім. осуджений, ного, чол.; осуджена, ної, жін. Людина, яку засудили до якого-небудь покарання. — Осудженого було підвезуть верхи під шибеницю, накинуть йому на шию сільце та й шмагонуть коня нагайкою (Олекса Стороженко, I, 1957, 274).