ОТАК, розм.
1. присл. Підсил. до так; ось так, ось
таким чином. Черевань випив на радощах повний кубок,
бризнув під стелю да й каже: — Щоб наші діти отак
вибрикували! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 63); Ми
розломили хліб на три частини й посипали його сіллю. Сев
палив усім вина. Перед далекою дорогою сходяться отак
друзі, щоб їсти з одного шматка і пити з одного
струменя (Юрій Яновський, II, 1958, 161); Здавалось, що ранок цей
ніколи не скінчиться, що доки й житиме він на світі,
навкруги все буде отак, як зараз (Олесь Гончар, II, 1959, 314);
// Уживається перед словами, які уточнюють,
розкривають його зміст. Отак: двом рак, третьому юшка
(Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 67); Пиши отак: було Село — Та
щоб не лізти на чужину, Пиши — у нас на Україні
(Тарас Шевченко, II, 1953, 49);
// Уживається при схваленні
чого-небудь, заохоченні до чогось і т. ін. — Отак, отак!
добре, діти, Мордуйте скажених! Добре, хлопці! —
на базарі Залізняк гукає (Тарас Шевченко, I, 1963, 109);
[Покликач:] Названий Парвусом найгіршу кару
зухвальством заробив — його живцем спечуть на дзиглику
залізнім.. [Жерці:] Отак його! Він заробив! Спекти!
(Леся Українка, II, 1951, 537);
// Уживається при підведенні
підсумку до попереднього повідомлення. — Отак, через
ті гемонські ложки, і нічого не вийшло з нашого
сватання (Михайло Стельмах, I, 1962, 61).
Отак і так; Так і отак — уживається в розповідях
при згадці, повторному повідомленні про що-небудь.
А жіночка молодая Кинулась до пана, Розказала —
отак і так (Тарас Шевченко, II, 1963, 128).
2. присл. Уживається при наближеному визначенні чого-небудь; приблизно. Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава, то було на що подивитися, було чого послухати! (Іван Франко, IV, 1950, 7); Минуло отак зо два тижні. Не бачу я щось Карпа та й не бачу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 300).
3. виг. Уживається при вираженні здивування, невдоволення і т. ін. — Ви знаєте Іванця? — Отак! — кажуть, — іще б не знати чури Хмельницького! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 57); Отак! відкіля не дожидали і тучі, відтіля ударило громом і посипало градом! (Панас Мирний, V, 1955, 334); — Отак! ти будеш мовчати, а я буду слухати, — обізвалась Настя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 49).