ОТАКЕ́ННИЙ, а, е, займ. Збільш. до отакий 2. Поглянемо — аж отакенна завтовшки залізяка у ній [у машині] застряла (Панас Мирний, IV, 1955, 247); Мар'яна навшпиньках підійшла до ліжка: — Ну, то й чого ти валяєшся, парубище отакенний! — і вона затормошила Яшка (Андрій Головко, I, 1957, 158); Стернями та картоплищами я скочуюсь до микитівського ставочка, де були отакенні коропи (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 107).