ОТАМА́ННЯ, я, сер., іст., заст. Збірн. до отаман 1, 3, 4. — Пане гетьмане, і ви, батьки, і ви, панове отамання, і ви, братчики! Подумайте, порадьтесь і скажіте, як нам сього сорому збутись? (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 143); Старшина з писарем так-таки десь і поділися.. Громада дожидалася свого отамання, але його й сьогодні не могли знайти (Борис Грінченко, II, 1963, 152).