ОТЕТЕРІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до отетеріти. Щоб розважити нудьгу, Митько почав дражнити отетерілого від спеки цапа, що флегматично вимахував своєю бородою на законі (Петро Панч, I, 1956, 82); Повітряна тривога загнала отетерілого після розмови з Калаї Бродіяв пивницю (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 297).
2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк. На отетерілому обличчі Горбатюка з'явився вираз подиву і навіть страху (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 117); Доктор, з отетерілим виглядом, тільки промурмотів щось незрозуміле і намагався вислизнути за двері (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 182).