в означеннях
Тлумачення, значення слова «ото»:

О́ТО, част., розм.

1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжуються вказівним жестом); ось то. Душило свіжоспеченим хлібом і мокрим димом. — Що це — і у вас грілися біля вогню? — запитав Мусій у старого козака.. — Еге ж. Попалили до біса панські скирти. Ото хліб святий так пахне (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 377); Михайлик дивився, як зелені зірки дмуться та лупають перед давно сподіваним дощем. Яке наймення їм, він сливе не відав: ото-о є Віз Великий.., а то — Волосожар, а то — Чумацький шлях (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 335); Перехопивши серйозний погляд дочки, Яцуба з гордістю вказує капітанові на неї: — Ото моя медалістка і по навчанню перша, і квіти вирощує.. Ще й на інструменті грає! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 140);
//  Уживається при вказуванні на те, про що щойно йшла мова або про що відомо співрозмовникові. — Невже ото все неправда, що розказував дядько Филін? То це я тільки дурно настрахалась? — сказала Настя (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 338); По паузі сказала [Христя] стиха: — Сьогодні Зінька така сумна була. Питала мене, чи правда, що ото балакають? (Андрій Головко, II, 1957, 136).

2. вказ. Уживається при підведенні підсумку до сказаного. Рано вставати, цілий день працювати тяжко на спеці, у поросі, моритися голодом на пісній страві та лягати натомленому без вечері.. — ото мужицька доля (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 22); — Кепський то буде старшина, Йоно, коли він хоч цвях розбазарить.. Я кину, та п'ятий, та десятий — ото вже й ешелон маєш! (Олесь Гончар, III, 1959, 417).

3. вказ. Уживається в розповідях, описах для їх пожвавлення, надання безпосередності викладу, пря вказуванні на повторюваність дії і т. ін. В одного багатого було два наймати. Роблять ото вони, як воли, а їсти — хліб сухий та вода (Україна сміється, I, 1960, 51); Стало вечоріти. Вернувсь ото Петро Шраменко (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 162); Ото сяде Демко в свято під хатою та й почне думати, як то йому з недолі вибитися (Борис Грінченко, I, 1963, 404); Уже ото й перші півні проспівали були, а він усе не спав (Андрій Головко, II, 1957, 392);
//  у сполуч. з сл. раз. Уживається в знач. якось. Раз ото, сновигаючи, стрів він заплакану Параску. Її пишна врода.., її велика журба його зразу уразили (Панас Мирний, IV, 1955, 35).

4. вказ. Уживається з дієсловами наказового способу ари спонуканні, заохоченні до чого-небудь, при висловленні поради, перестороги тощо. — Ото, Рябку, шануйся, Добра своїх панів, як ока, стережи (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 54); — Так вам і слід, дурним: Ото з дурлигою не знайтесь 1 у Ведмедика не грайтесь! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 152); Так ото слухай, скінчу вже в двох словах: По оглядинах царського двірка подались ми назад у монастир (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 143); — Ото кидай, Давиде, цю дурну забавку та й мети до нічліжан (Михайло Стельмах, I, 1962, 480).

5. під сил. Уживається у сполученні з прислівниками часу, місця, причини, способу дії і т. ін. для їх уточнення, підсилення тощо. Так ото однії осені, ще не гаразд листя опало, як упав сніг (Панас Мирний, V, 1955, 336); Написала ото тільки Лілі листа, та й то жалую (Леся Українка, V, 1956, 225); Так ото хотілося блукати, Серце так стискалося мені, Як від хати бризнули до хати Вечора осіннього вогні! (Максим Рильський, III, 1961, 268);
//  Уживається в сполученні з займенниками для їх підсилення, уточнення. Шпаки — це імітатори веселі; То іволга у пісні їх дзвенить, То хлопчик, друзів кличучи, свистить, То соловейко розсипає трелі, То колесо немазане скрипить. Такі ото сусіди наші втішні (Максим Рильський, III, 1961, 178).

6. підсил. Уживається у вигукових реченнях для підсилення їх емоційного забарвлення. Ото дурний! А ще й битий! (Тарас Шевченко, I, 1963, 244); — А йдіть обідати! Ото забалакалися, — гукнула з ґанку тітка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 463); — Ото мені біда! Нехай би собі гнівались (Леся Українка, III, 1952, 633).

7. Уживається у значенні вигука при вираженні подиву, невдоволення, досади і т. ін. — Ото, яка недотика! Не та рано встала, Що до світа упилася... А та, що й проспалась! (Тарас Шевченко, I, 1963, 298); — Ще — чого доброго — коли-небудь уночі прийде [Чіпка] та й заріже за жито! — Ото, хай бог милує! — похопився Грицько (Панас Мирний, I, 1949, 298); — Тільки ти — обережненько. Може, як-небудь прохідними дворами. — Ото! Вуду ще я по кучугурах лазити! (Андрій Головко, II, 1957, 598).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 805.

Коментарі (0)