Словник української мови

ОТОЙ, ота, оте; займ. вказ., розм. Підсил. до той; ось той; от той. Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських (Тарас Шевченко, II, 1953, 75); Дядьку мій! Весна настала краща, Ніж ота, що так тоді цвіла! (Максим Рильський, II, 1960, 17);
//  Уживається при згадуванні кого-, чого-небудь раніше названого, уже відомого. От знову ридання оті навіснії У грудях мені закипають (Леся Українка, I, 1951, 75); — Пальто моє, оте — зелене.. мигнуло мені в очах (Андрій Головко, I, 1957, 475); На городі зустрілася [Килина] з Настею Ушетою. Настя була не сама — коло неї стовбичив отой приїжджий студент із квадратними плечима (Гуцало, Передчуття.., 1971, 163).