в означеннях
Тлумачення, значення слова «отруювати»:

ОТРУЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОТРУЇТИ, ую, уїш, док., перех.

1. Позбавляти життя, умертвляти отрутою, отруйними речовинами. В його водоймищі риби нема — щороку баби її коноплями отруюють (Михайло Стельмах, II, 1962, 218); Громада глухо присягає. Заприсягла. Питає суд: — Тепер скажіте, християни, Хто отруїв його? (Тарас Шевченко, II, 1963, 248); Одного разу перед виходом на маневри Солод отруїв чотирьох обозних коней (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 92);
//  Шкідливо діяти на організм; завдавати шкоди організмові. Свинець дістається не тільки до легенів [друкаря], але й відкладається в усіх органах і суглобах та отруює кров (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 119); — Я працюю. Я не отруюю себе алкоголем (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 112).

2. перен. Справляти чим-небудь нездоровий, шкідливий вплив на кого-, що-небудь. Втома. Вона.. налягає на моє тіло зовні й зсередини, отруює кров (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 50); Мовою можна отруїти свідомість — і піднести її, прояснити, оздоровити (Максим Рильський, III, 1955, 89); Націоналісти в усіх країнах світу за те й гроші одержують, щоб боротись за вплив на маси, отруювати їх реакційною антирадянською пропагандою. Та вплив їх.. мізерний (Любомир Дмитерко, Там, де сне, 1957, 136).

3. перен. Позбавляти спокою, щастя, радості; засмучувати, тривожити чим-небудь. — А ж тепер збагнув, чому ви з таким презирством дивитесь на тих, хто від безділля.. кисн? в ресторанах... Правда ваша, — таке життя роз'їдає душу, як іржа, отруює її (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 101); Не хотіла-[мати] отруювати дитячу душу розладом у сім'ї і обережно почала готувати сина до того, що мало статися (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 32).

4. Робити що-небудь отруйним, шкідливим для здоров'я. Трупів тепер не прибирали, і вони, розкладалися.., отруюючи і без того важке від спеки й диму повітря (Василь Кучер, Голод, 1961, 171); У владі людини — отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 340);  * Образно. Присутність шефа у цеху отруювала повітря. Люди втрачали не лише охоту до жартів, але й до розмов взагалі (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 478);
//  перен. Робити безрадісним, сумним, нещасним. [Маруся:] Прощай знов навіки, моя мамо! ..Прости мені, що я наробила тобі стільки горя! що я полинем та терном присипала тобі доріженьку, отруїла твою старість гіркою отрутою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 407); Хвороба, ненависна хвороба стала йому на шляху, отруїла життя (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 257).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 811.

Коментарі (0)