ОТУМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОТУМА́НИТИ, ню, ниш, док., перех., розм.
1. тільки 3 ос. Те саме, що затуманювати 1.
2. перен. Притуплювати, затемнювати свідомість
кому-небудь; дурити. [Орест:] Яке се буде життя!
Подумай, Любо!.. [Любов:] Ти отуманюєш мене.
Жити так трудно і страшно... (Леся Українка, II, 1951, 91); Не
отуманять слова нас, Слова пусті з амвона. Єдиний знак
трудящих мас — Се є прапор червоний! (Українські народні думи..,
1955, 449); [Анна:] Одурили мене, отуманили (Іван Франко,
IX, 1952, 98);
// Позбавляти можливості правильно
сприймати, оцінювати дійсність. — Відки.. у того Коня
така прихильність до чоловіка? — Блискучі шори,
мабуть, отуманили його! — мовив Цап (Іван Франко, IV, 1950,
125).
3. перен. Викликати стан запаморочення; запаморочувати, п'янити. Сходила соком запашна суниця, задурливо пахтів явір над сагою, отуманювали рожеві трави (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 206).