ОТУПІТИ, ію, ієш, док.
1. Втратити здатність розуміти, сприймати що-небудь. Тато розповідає, що Гризота нібито був колись хорошим чоловіком нашого трудящого роду, а отже зажирів, отупів (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 14).
2. Втратити здатність реагувати на що-небудь; збайдужіти до всього. Чоловік з нудьги зовсім занепав здоров'ям, отупів якось, нічого йому не страшно, не боязко (Марко Вовчок, I, 1955, 28); Голодні діти кричать, плачуть, вимагають.. Отупіла мати від дитячих сліз (Олександр Довженко, I, 1958, 35); Видно було, що дівча вже бачило-перебачило всього і, зрештою, не те щоб звикло, а скоріш до всього збайдужіло, а може й отупіло (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 14).
3. Стати тупим, невиразним (про погляд, обличчя).