ОЗВІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док., розм., рідко. Те
саме, що озвіріти 2;
// Звернутися до кого-небудь або
відповісти комусь з нестримним роздратуванням;
визвіритися. — За ним уліз і я. — А ти ту [тут] чого? —
озвірився він на мене (Іван Франко, II, 1950, 347).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 650.