Словник української мови

ОЗИВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ОЗВАТИСЯ, озвуся, озвешся і озовуся, озовещся, док. Те саме, що обзиватися 1—5. — Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова, та як прийде лисичка, то не озивайсь! (Українські народні казки, 1951, 43); Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю. — Де ти? Де ти, озовися! Прийди, серце, пригорнися (Тарас Шевченко, II, 1963, 157); — А.. прочую що погане про дівку — нехай тоді вона до мене краще й не озивається, бо я й не поздоровкаюсь до неї довіку... (Любов Яновська, I, 1959, 39); — Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? — Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 115); Незабаром його кудись погнали та більш він не вертався, не озивався (Панас Мирний, I, 1949, 138); Пробачте, що я так довго не озивався (Володимир Самійленко, II, 1958, 452); В хлівці тихо шавкотіли качки, а в густих заростях садка то там, то там уже потроху озивалися, мов пробуючи свої голоси, вечірні солов'ї... (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 279); Ледве чутно скрипнули ворота, Десь цвіркун озвався і замовк (Ігор Муратов, Широка дорога, 1950, 22); Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше (Борис Грінченко, I, 1963, 246); Стрілянина не вмовкала, тільки ставала густішою і озивалася в різних кінцях степу (Мирослав Ірчан, I, 1958, 295); А Галине сердечко, що йому все, що стрічалося, що вбачалося, приповпяло та прибільшало щастячка й радощів, — Галине сердечко до всіх озивалося (Марко Вовчок, I, 1955, 324); На те в грудях мужні сили, На те в серці щирі гуки, Щоб співати до могили, Озиватись на всі муки (Павло Грабовський, I, 1959, 519);
//  Давати оцінку кому-, чому-небудь. Про нововигадані церковні школи [піп] озивався неприхильно, бо така школа могла б йому тільки клопіт зробити (Борис Грінченко, II, 1963, 70).
 Озиватися (озватися) словом — те саме, що Обзиватися (обізватися) словом (див. обзиватися). Ти [Україно] ішла на пана, на магната, І з татранських синіх полонин Озивавсь до тебе словом брата Непокірний польський селянин (Максим Рильський, I, 1956, 356); Софія не зважилась, а може й не схотіла озватися до баронеси словом (Леся Українка, III, 1952, 530).
♦ Озивається (озвалася) кров див. кров.