Словник української мови

П'ЯНКИЙ, а, е. Який п'янить, приводить у стан сп'яніння. Під сонцем Криму, під сліпучим оком, П'янке вино біжить (Микола Зеров, Вибр., 1966, 22);
//  перен. Який викликає стан, схожий на сп'яніння. П'янкі випари конвалії, дикої м'яти, васильків, полину та чебрецю змішувалися в якийсь дивний букет пахощів, що наморочив голову (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 279); Бігав [Павло] з хлопцями од берези до берези і, просвердлюючи тонкі дірочки в них, пив п'янкий березовий сік (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 186); Пахне рослина чимсь духмяним, свіжим, річковим, поморочить трохи голову, сповняв її п'янкою втомою (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 182);
//  перен. Який збуджує, викликає захоплення. Весна! Час п'янких сподівань і надій, Усе, про що мріємо, — здійсниться, буде! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 200).
♦ П'янкий хліб — те саме, що П'яний хліб (див. п'яний).