ПАЦНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., розм. Однокр. до пацати. Він встав і пацнув Дарку з розмаху по плечах (Леся Українка, III, 1952, 669); Ненароком пацнув [Блаженно] рукою по клавішах рояля (Олесь Гончар, III, 1959, 152); З усього розгону трахнув [цап] завідуючого фермою лобом у коліно. — Чого тобі треба, сатано? — пахнув ногою Кужель (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 237).