в означеннях
Тлумачення, значення слова «пахнути»:

ПА́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. пах, ла, ло і пахнув, пула, ло; недок.

1. чим і без додатка. Видавати, виділяти який-небудь запах. Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева, солома, і навіть старий півзотлілий пліт з перелазом хотів, здавалося, усміхнутись запахом (Гнат Хоткевич, I, 1966, 130); Сад шумить... Вікно моє розкрите... Пахнуть медом яблуні в цвіту (Володимир Сосюра, I, 1957, 217);
//  безос. Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 374);
//  перен. Нагадувати про кого-, що-небудь; нагадавши про себе, приваблювати. — Змалечку дуже любив.. сіно робити [косити], і тепер мені та робота аж пахне (Іван Франко, IV, 1950, 501); Шумлять, як в дитинстві, тополі, І пахне дитинством земля (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 51).

2. чим, перен., розм. Виявляти ознаки, прикмети наявності або наближення чого-небудь. — Хата пусткою пахне, німі стіни холодні мовчать (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 127); Була весна 1850 року. Місяць березень проспівав свою пісню в степах. Скрізь пахло відновленням (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 311);
//  безос. Воно-то правда, та брехнею дуже пахне (Номис, 1864, № 6837);
//  Ставати близьким до здійснення; наближатися (про подорож, мандрівку і т. ін.). — Та вже весна, та вже красна, Із стріх вода капле. Молодому козакові — Мандрівочка пахне (Іван Манжура, Тв., 1955, 111); Мандрівка пахне, аж серце п'яне! (Максим Рильський, I, 1956, 269).

3. чим, перен., розм. Містити в собі можливість, загрозу спричинитися до чого-небудь, закінчитися чимсь (звичайно неприємним, небезпечним). [Юлія:] Чую вже, що та похвала для Омелька не добром пахне (Іван Франко, IX, 1952, 192); Коли до змагань залишається тиждень, Круглов розуміє, що справа пахне скандалом (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 83).
Пахне порохом — наближається, загрожує війна. В повітрі пахне реакцією, а значить, і порохом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 285); Пахне смаленим (смаженим, тютюном) — загрожує небезпека, загибель і т. ін. або передбачаються неприємності. Досвідчений розвідник одразу збагнув, що в повітрі пахне смаленим (Михайло Стельмах, II, 1962, 355); — До нашої Олі вже журналісти підходять, — сказала вона Волошиній. — Ці одразу чують, де пахне смаженим (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 15).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 100.

Коментарі (0)

ПАХНУ́ТИ, не, док., розм. Повіяти, донестися або обдати, охопити (про вітер, запах, тепло, холод і т. ін.). Свіжий вітрець пахнув йому в гаряче, лице (Панас Мирний, II, 1954, 203); Передранкова вогкість пахнула мені назустріч, коли я розчинив двері надвір (Юрій Смолич, День.., 1950, 151);
//  безос., чим, перен. Викликати в кого-небудь відчуття свіжості, яких-небудь пахощів і т. ін. Від картини пахнуло на неї духом весняної, вогкої, щошю розмерзлої землі... (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 144);
//  безос., чим, перен. Передатися кому-небудь, поширитися на когось (про почуття, настрої, який-небудь стан і т. ін.). Давня Катря. Огнем да полум'ям од неї пахнуло — як колись (Марко Вовчок, I, 1955, 254).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 101.

Коментарі (0)