в означеннях
Тлумачення, значення слова «палати»:

ПАЛА́ТИ, аю, аєш, недок.

1. Знищуватися в сильному вогні, зазнавати дії всепоглинаючого вогню. Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (Іван Котляревський, I, 1952, 103); Далеко під горами ревіли гармати, палали села, а чорний дим розтягався змієм по синьому небі (Василь Стефаник, I, 1949, 192); Горіли поля, палав хліб (Олександр Довженко, III, 1960, 24);
//  Горіти, даючи велике полум'я, сильне світло або виділяючи багато жару. Біля підніжжя пагорбів палали багаття (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 496); Полум'я в неї [німфи] велике палало на вогнищі, й запах Кедра сухого й пахучої туї далеко по всьому Острові линув (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 98); Палає буйним полум'ям піч, раз у раз з'являється на яскравому тлі вогню знайома постать: сестра! (Олесь Гончар, II, 1959, 140); У кузні палає горно, Навіть іскри летять над полем (Любов Забашта, Нові береги, 1950, 59);  * У порівняннях. Місяць світив уповні, зорі наче палали — одна зоря поломніш від другої (Марко Вовчок, I, 1955, 292);
//  безос. Три дні й три ночі, не втихаючи, палало; на четвертий день випав дощ і загасив пожежу (Панас Мирний, IV, 1955, 248); У печі палає, як у гуті (Марко Вовчок, I, 1955, 124).

2. чим і без додатка. Давати або випромінювати яскраве світло; світитися. Сонце височенько уже. Мигтить, палає у небі (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 127); Довго ще палав маяк живим вогнем, і багряні відблиски гойдалися на воді... (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 34); В театрі столичному люстра палає (Степан Олійник, Вибр., 1957, 92);
//  Бути яскраво освітленим. Дивлюся, аж світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї Сонце зострічає [зустрічає] (Тарас Шевченко, I, 1963, 238); Ясна зала вся світлом палає (Леся Українка, I, 1951, 348); Місто палало електричними вогнями (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 27);
//  перен. Виділятися яскравим кольором, забарвленням (звичайно червоним). Між зеленим морем листу на дереві подекуди визирали, як сивина в голові, пожовклі листочки; на рові од поля палав уже кущ глоду (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 28); Якраз тоді маки цвіли, розквітали — На схилах жаріли, у долах палали (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 157); Три свіжі краплі. кров'яні В коня палають на копиті (Євген Фомін, Вибр., 1958, 194).

3. перен. Бути у пропасному жару (перев. від хвороби). Тільки тепер вона почула, що всі кістки в неї болять, а голова палає, мов хоче розскочитися з болю (Борис Грінченко, I, 1963, 269); В гарячці я палав, і рани Були гарячі, як вогонь (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 57).

4. перен. Дуже червоніти, ставати гарячим від приливу крові. Очі її блищали ще дужче, ніж звичайно, лице палало від швидкого ходу і внутрішнього зворушення (Іван Франко, VII, 1951, 92); Вуха в Векіра палали, як жар, голос тремтів од обурення, і в очах стали сльози (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 161); Ларині щоки палали, і вона радісно посміхалась чомусь уві сні (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 97).

5. чим, від (од) чого і без додатка, перен. Бути охопленим яким-небудь сильним почуттям, з пристрастю віддаватися почуттю, справі і т. ін. Як увійде [Олена] та поведе очицями, що як терен-ягідки, на пана сотника, то в нього язик стане мов повстяний, і не поверне його, а сам аж пала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 156); Він аж палав тепер від нетерпіння побачити Ніну (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 346); Розчинилися навстіж, як від вибуху, двері, і дівчина, палаючи гнівом і збудженням, з'явилася на порозі (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 172);
//  Виражати сильне пристрасне почуття (про очі, погляд, обличчя і т. ін.). Я бачу, погляд твій палає від погорди (Леся Українка, IV, 1954, 83); Управитель помітив, як палають у хлопця очі, коли він дивиться на живописні роботи (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 63); Дідусь, це ти мені тоді про Гарібальді й Віолетту розповідає. Слова прості пливли. Неначе у поета, палав твій зір... (Володимир Сосюра, II, 1958, 353).
Серце (душа, кров і т. ін.) палає в кого і без додатка — хтось переживає сильне почуття, пристрасть і т. ін. Я відчуваю, що серце палає, пломеніє, хочеться одного: щоб повторився, щоб був вічним той сон (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 188); Серце в його [Чіпки] вило; душа палала... (Панас Мирний, I, 1949, 305); Ясним вогнем мої палають груди, — Тебе в душі, як чайку окрилю (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 146).

6. перен. Проходити бурхливо, навально (про бій, битву, війну і т. ін.). Бій палав, як грізна блискавка, Аж здригавсь від вибухів Дунай (Юрій Гойда, Угор. мелодії, 1955, 41).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 21.

Коментарі (0)