в означеннях
Тлумачення, значення слова «паленіти»:

ПАЛЕНІТИ, ію, ієш, недок.

1. Бути охопленим полум'ям, яскраво горіти; палати. Вугіль проситься у піч — коксом стати, паленіти іскорками в чавуні (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 99);  * Образно. Над головою по-літньому паленіло сонце (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 205);  * У порівняннях. Мучить невсипуща згага.. Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 359).

2. перен. Ставати збудженим; дратуватися. — Ваш Вовченко вважає, що кожна заплавна річка — болото. Він убиває наші річки, — паленів Бачура (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 63);
//  чим. Бути охопленим яким-небудь сильним почуттям. Паленіти ненавистю до ворогів.

3. Набирати кольору полум'я, палу (див. пал 1 1); виділятися таким кольором. Ярілось золоте сонячне світло, іскрилась роса, паленів у віддалі Стрий (Іван Франко, III, 1950, 401);
//  Ставати червоним, червоніти. — Ось бачиш, сьогодні літечко торкнулось руками до ягід, і вони почали паленіти (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 72).

4. перен. Дуже червоніти від припливу крові; ставати дуже гарячим. Одкривали [дівчата] обличчя, коли стрічались з красунем-турком, по тому паленіли (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 395); Спала Марія неспокійно. Паленіла крізь сон, поверталась (Степан Тудор, Народження, 1941, 12); Юрко похлищеться крихтою, натужно кашляє, паленіє увесь (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 4);
//  Вкриватися рум'янцем, червоніти. — Я нічого. Я просто так... — паленіла вона обличчям, ховаючи під довгі вії тугу своїх очей (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 264);
//  Ставати червоним, гарячим від сильного збудження, хвилювання і т. ін. (про лице, щоки, вуха і т. ін.). Вона мовчала. Ступала влад зі мною, покірна і стримана. Її щоки паленіли (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 57);
//  від чого. Бути збудженим, виражаючи глибокі почуття, пристрасть. День за днем і вона потроху опанувала тією премудрістю [писати], а якось, паленіючи від потайної, соромливої радості, написала імля, що найбільше їй полюбилося (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 102).
Паленіти від (з) сорому (стида, стиду) — відчувати великий сором, стид (звичайно виявляючи це збудженням, почервонілим обличчям і т. ін.). Він.. паленів від сорому і терпів тяжку муку, коли бачив де п'яного робітника (Леся Українка, IV, 1954, 272); Ішла собі [Роксолана] слухняна Та паленіла з сорому (Любов Забашта, Пісня.., 1961, 62).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 24.

Коментарі (0)