Словник української мови

ПАЛІЙ, я, чол. Той, хто зробив підпал. Денис кинув гасити [клуню].. та й сіпнув свата Манойла за рукав: — Треба паліїв шукати (Борис Грінченко, II, 1963, 301); Погасив я вогонь мерщій, притоптав, піском закидав. А хлопці за палієм навздогін. Та де! Ніч хоч в око стрель. Не спіймали (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 349);
//  перен. Той, хто підбурює на що-небудь; підбурювач. Не насильникам і паліям реакції відбудовувати руїни (Василь Еллан, II, 1958, 243); Сьогодні я у мирній праці, Кажу лукавим паліям: — Із шкіл своїх, своїх палаців Я ні цеглини не віддам! (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 136).
 Палій війни — той, хто веде пропаганду загарбницької війни або підготовку до неї. Палії нової війни — вороги нашої весни (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 431); Люди знали одне, що стріляти в радянського сержанта міг тільки фашист, воєнний злочинець, палій війни (Олесь Гончар, I, 1954, 467).