Словник української мови

ПАЛЯНИ́ЦЯ, і, жін. Хлібина перев. з пшеничного борошна, певним чином замішаного. Паляниця хлібові сестриця (Номис, 1864, № 12335); — А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? Чи попросту — забула взяти?.. Чи, може, ще й не напекла? (Тарас Шевченко, I, 1963, 318); Я хутко збігав додому й нишком, щоб ні батько, ні мати не бачили, відрізав мало не половину пшеничної паляниці (Олесь Донченко, VI, 1957, 240); На столі, на вишитім бузком рушнику, лежала житня паляниця (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 176);  * У порівняннях. На ліжку коло печі, на подушках, застелених білим простирадлом, лежали здорові проскури, як паляниці (Нечуй-Левицький, II, 1956, 335).
 Паляниця хліба — хлібина. Павло з'їв паляницю хліба і такий горделей [горщик] борщу, що собака не перескочить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 367).