ПА́ЛЬЧИК, а, чол.
1. Зменш.-пестл. до палець 1. Враз
Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже
жаль стало їй слабої матері, дужче заболів той
пальчик, що втяла серпом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 18); Черевички
на високих каблучках тісно обжимають вузеньку
ступню, видно, де й пальчики лежать рядочком (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 454).
♦ Пальчики оближеш; Пальчики облизувати
(облизати) див. облизувати; Пальчиком сваритися
(посваритися, грозити, погрозити і т. ін.) — те саме, що
Пальцем сваритися (посваритися, грозити, погрозити і т. ін.)
(див. палець). Таміла.. насварилася на Артура
пальчиком за те, що він не слухав свою розумну маму (Анатолій Хорунжий,
Місто.., 1962, 113); Схилився [Коля] до самого уха й
страхає пальчиком: — Цить, Петько! — потайки шепоче
йому, — бо отам ходить злодій (Степан Васильченко, I, 1959, 216).
2. перен. Невеликий предмет видовженої форми. Крізь жовтий пересохлий торішній листок пробивається зелений пальчик весняної квітки (Юрій Яновський, I, 1954, 90); Чай. З вином і з цитриною та овочевим соком. До цього ж солоні пальчики з кмином (Ірина Вільде, Винен... 1959, 35).