в означеннях
Тлумачення, значення слова «палити»:

ПАЛИТИ 1, палю, палиш, недок.

1. перех. Знищувати вогнем. Магнати палять хати, Шабельки гартують. Довго таке творилося (Тарас Шевченко, I, 1963, 79); Отож, палячи свої невдалі твори, я почував неначе помсту за «своїх дітей» (Леся Українка, III, 1952, 688); Курять [бригади] огнища понад шляхом — зволочини палять (Андрій Головко, I, 1957, 332);
//  Псувати, випадково пропалюючи, обпалюючи що-небудь (чимось розпеченим, занадто розігрітим). Перегрітий утюг палить білизну.

2. перех. і без додатка. Спалювати яку-небудь горючу речовину для опалення, освітлення, обігрівання і т. ін. Вогонь пригасає, бо нема чим палити (Гнат Хоткевич, I, 1966, 170); Річка шумить і викидає колоди на берег сердито: на й тобі, чоловіче, з тих величавих лісів, бери швидше, висушуй, пали в хаті (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 4); Подекуди вже палили вогнища з сухого бур'яну, біля них грілися трудармійці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 482).
 Палити вогонь (огонь, світло і т. ін.) — освітлювати лампою, свічкою і т. ін. Вибачай, прошу до хати, Хоч у мене трохи темно, Бо коли я сам у хаті, Не палю вогню даремно (Леся Українка, I, 1951, 370); У штабі поночі. Один Лишився Щоре. Вогню не палить. Приємно декілька годин Побуть з думками (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 125); [Передерій:] Дванадцять вже років, Як грамоту прислав великий князь, Де скасував безглузду заборону. І світло дав палити вільно всім. А де вона, та грамота? (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 134); Палити в печі (в грубці і т. ін.) — розводити вогонь у печі, в грубці і т. ін. Увесь час у Львові було дуже погано надворі: холодно, вогко, дощ, навіть щось так ніби сніг. Труш навіть у грубці палив (Леся Українка, V, 1956, 337); Палити на сніданок (на обід, на вечерю) — розводити вогонь у печі для приготування сніданку, обіду, вечері. — Вийде хто зрання надвір та й каже: Ю, вже люди палять на обідів Увечері знов кажуть, що люди палять на вечерю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 61).

3. перех. і неперех. Обдавати жаром; пекти, припікати. Кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила (Панас Мирний, I, 1949, 380); Сонце в небі високо, а проміння так і палить (Натан Рибак, Опов., 1949, 126);
//  безос. На узліссі сонце є, жарить; так вони зайдуть у гущину, так там ще й гірш: нівідкіль прохолоди ніякої, тільки що зверху палить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 411); — Але ж палить, — скаржиться до Черниша один з його колег, капітан Засядько, розстібаючи комір (Олесь Гончар, III, 1959, 392);
//  Вкрай висушувати, знищувати спекою, посухою (рослинність). Брів межею тихо, як привид... сумний. Колосся до ніг йому з сумом лащилось-скаржилось. А по степу вітри-суховії летять — палять хліба (Андрій Головко, I, 1957, 230);
//  безос. Палило трави, замітало колодязі, з корінням видимало в людей із-під ніг посіви (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 3);
//  перен. Обдавати, обпалювати жаром або холодом, викликаючи відчуття печії. Як виїздили з дому — морози палили, а тут все місто вже відтає (Олесь Гончар, II, 1959, 176);
//  перен., розм. Кусати, жалити (про комах). Там Юркові довелося зазнати, почім пуд лиха. Три ночі блощиці, як вогнем, палили ноги й руки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 93).

4. перех. і неперех., перен. Дуже хвилювати, непокоїти, мучити (про певні відчуття, переживання і т. ін.). Страшні думки вставали в Зіньковій голові.. вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Борис Грінченко, II, 1963, 445); В очах старої Власов бачить Галині очі, вони так і палять його (Панас Мирний, IV, 1955, 145); Сльози безсилого розпачу й образи палили груди, ставали в горлі клубком (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 38); Вона [М. Заньковецька] серця палила всім, Страждання граючи, стражданням Сама була вона живим (Максим Рильський, III, 1961, 53);
//  Викликати відчуття жару, печії і т. ін. Голод рвав його нутро, спрага палила горло (Іван Франко, VIII, 1952, 334);
//  безос. Пив [Краньцовський] квасне молоко безперестанку, так його палило всередині (Лесь Мартович, Тв., 1954, 341); Грині ж вона просто співчуває. В роті палить? Певне, йому дістався самий перець, що осів на дно. — Запий, Гриню, компотом... Воно пройде (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 126);
//  Викликати високу температуру тіла (про хворобу, жар і т. ін.). [Горнов (приклада руку їй до голови):] Ач, який жар палить!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 435);
//  безос. Нестерпно боліла нога, мене весь час то палило, то морозило (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 68).

5. перех. і без додатка. Вдихати і видихати дим тютюну, потягуючи його з чубука люльки, цигарки і т. ін. Жили собі спокійненько: білявий чоловік або огонь кресав, або люльку палив (Марко Вовчок, VI, 1956, 233); Хтось біля вікна палив цигарку, і вогник її раптом збільшився, зробивши потім у темряві траєкторію яскравої зірки (Юрій Яновський, II, 1958, 38); Льотчик палив сигару за сигарою і, походжаючи по кімнаті, розповідав (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 216);
//  Вживати тютюн (про курця); курити (у 1 знач.). Галаган, що вже закурив сам, відкрив портсигар Кузьмі, а потім до Діденка: — Ви теж, здається, палите. Прошу (Андрій Головко, II, 1957, 480); Я зауважив, що чоловічок дуже незграбно робив цигарку — певне, він не палив, а тільки удавав, що палить (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 103).

6. перех., діал. Випалювати (цеглу, гончарні вироби і т. ін.).

7. перех., діал. Гнати (горілку). Пан став на місці мов прибитий, Почувши все. «Ось як воно! Зовсім пора покинуть пити! Пощо ж мені її [горілку] палити?» (Іван Франко, X, 1954, 291).
Палити вогнем (огнем): а) знищувати кого-, що-небудь безжалісно. І пішла вогнем палити, ворога карати, щоб була навіки вільна Батьківщина-мати (Павло Тичина, II, 1957, 98); Побачився він із милою, поцілував її, і, зібравши воїнів, повів їх на ворога. Палив огнем, топив водою і загнав його за тридев'ять земель (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 221); б) викликати значне підвищення температури тіла (про хворобу). Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 366); в) завдавати морального страждання; сильно зворушувати. — Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем (Леся Українка, III, 1952, 584); Палити фіміам — те саме, що Курити фіміам (див. фіміам). Раби.. всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 154).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 27.

Коментарі (0)

ПАЛИТИ 2, палю, палиш, недок., з чого і без додатка, розм. Стріляти з вогнепальної зброї (звичайно залпами або часто). По йому [полю] уздовж і впоперек бігали коні; переходили люди; палили з гармат; стріляли з рушниць... (Панас Мирний, I, 1954, 358); Він обернувся і почав палити в своїх переслідувачів з нагана... (Іван Микитенко, II, 1957, 543).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 28.

Коментарі (0)