ПАМ'ЯТАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех., про кого —
що, діал. за кого — що і без додатка. Зберігати в
пам'яті, не забувати. — А що ти маєш за нього
пам'ятати, як він за тебе не пам'ятає? — провадила Дарка
(Леся Українка, III, 1952, 738); — Один проживе життя
тихо, спокійно, а помре, то ніхто й не помітить,
що такий чоловік і жив на світі. А другий такий після
себе слід залишає, що цілі покоління про нього
пам'ятають (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 167);
// Усвідомлювати,
розуміти. — Я й не пам'ятаю, як мати ввели мене в хату,
як поблагословили! Подавали рушники (я винесла
щонайкращий, вишиваний) та й заручили нас (Марко Вовчок,
1, 1955, 63); Не пам'ятав Олекса, як опинився в полі.
Накрапав дощ, сіре небо нависло над деревами — ось-ось
поламає верхів'я (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 346);
// Мати на увазі, враховувати. — А пам'ятай собі, —
мовила вслід йому пані, — завтра рано, скоро встанеш,
викоси мені всі оті бур'яни тут перед вікном і довкола
малинника! (Іван Франко, VII, 1951, 132); [Оксана:]
Пам'ятай, Гайдаю, той перестає бути більшовиком, хто
починає боятися маси, хто не вірить їй... (Олександр Корнійчук,
I, 1955, 47);
// Знати. Хапко.. — бісик з освітою, — зна,
кому яка одповідь годиться.. Справний бісик любує
садками,.. а своє діло добре пам'ятає (Марко Вовчок, VI,
1956, 275); Він був круглим сиротою, матері майже
не пам'ятав (Петро Панч, Ерік.., 1950, 3).
Пам'ятати себе — пам'ятати своє життя,
усвідомлювати своє існування. Спочатку вона пам'ятав себе
чорною, вічно в сажі, коло панських свиней (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 13); Скільки себе пам'ятає Каленик, усе своє
життя робив (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 293).
♦ Не пам'ятати себе — бути у схвильованому,
збудженому стані, діяти несвідомо. Чіпка йде за другими,
не пам'ятає сам себе: його обхопили й страх і радість
(Панас Мирний, I, 1949, 330); Не пам'ятаючи себе від
переляку, хлопчик виривається і щосили тікав з хати
(Іван Багмут, Опов., 1959, 13); Пам'ятати до нових віників —
пам'ятати дуже довго. — Хоцінському дав на руки
дитину. Він червоніє, от-от упаде! Годі, думаю, — буде пан
до нових віників пам'ятати, як о. Хведор хрестив
дитину (Нечуй-Левицький, I, 1956, 124); — Та ви ж забули, що в
Ковалівці тепер Заруба сидить. Він же як ухопить
на зуба, то й до нових віників пам'ятатимеш (Василь Кучер,
Трудна любов, 1960, 254).
2. у знач. вставн. сл. пам'ятаєш, пам'ятаєте. Уживається як звертання до співрозмовника: пригадуєш, пригадуєте. — Давно я мала тебе спитати: за що ти вдарив мене в лице? Тоді, пам'ятаєш, як билась стариня наша (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 345); — Я, пам'ятаєте, приїздив до вас як автор,.. місяців зо два ходив до вас у павільйон, коли ви знімали (Юрій Яновський, II, 1958, 25).